У роботі проведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає у всебічному висвітленні агітаційно-пропагандистської роботи українських військових організацій, виявленні її особливостей у різних умовах державного та військового будівництва, а також визначення ролі й місця агітації та пропаганди у військовому середовищі в розвитку Української революції з березня 1917 по квітень 1918 рр. Основні наукові та практичні результати дисертаційної роботи: 1. Аналіз історіографії та джерельної бази дослідження свідчить, що обрана тема не знайшла належного висвітлення в історичній науковій літературі. Переважна більшість робіт учасників тогочасних подій має здебільшого публіцистичний характер, значною мірою заполітизована і не відповідає вимогам щодо об’єктивності наукових розробок. У історичній науці радянської доби ця тема замовчувалася або відверто фальсифікувалася, а українські зарубіжні історики торкалися її лише поверхово. Накопичення нових матеріалів і документів, поява можливості для їх вивчення й об’єктивної інтерпретації створили умови для наукового дослідження діяльності українських військових організацій. Незважаючи на значну кількість публікацій, присвячених різним аспектам українського військового руху, до сьогодні не існує окремої наукової праці, яка б комплексно розглядала агітаційно-пропагандистську роботу українських військових організацій. 2. Створенню та подальшій діяльності українських військових організацій певним чином сприяли основні принципи функціонування військово-політичних інституцій в армії, які були задекларовані в нормативно-правових актах російської влади та вищого командування. Оскільки до моменту проголошення України ІІІ Універсалом республікою українським організаціям в армії доводилося існувати в єдиному правовому полі із загальновійськовими комітетами та радами, то ці акти були першим правовим підґрунтям, що регламентувало їх програмові документи та практичну діяльність щодо реалізації завдань українського військового руху. Мета, завдання й основні принципи агітаційно-пропагандистської роботи українських військових організацій знайшли своє відображення в їх статутних документах, зміст яких в цілому випливав з поглядів керівного ядра національного руху на шляхи й засоби державного та військового будівництва, ролі та місця українських військових організацій як творчого чинника цих процесів. З цією метою в складі кожної військової організації були створені відповідні структурні органи, на які покладалися тотожні функції, мета та завдання. 3. Програмовими та статутними положеннями українських військових організацій були визначені основні форми їх агітаційно-пропагандистської роботи, в основі яких лягли загальні підходи щодо її ведення, а саме усна та друкована агітація та пропаганда. Сутність першої полягала в проведенні масових заходів, а другої – у видавничій діяльності. Основними видами друкованої агітації та пропаганди були листівки, газети, брошури та прокламації, які інформували, закликали, спонукали й навіть примушували українських вояків і цивільне населення до відповідних дій. 4. У результаті аналізу агітаційно-пропагандистської роботи українських військових організацій були визначені та теоретично обґрунтовані такі тенденції: ефективність агітаційно-пропагандистської роботи прямо залежала від чітко сформованої її концепції, що була пов’язана з концепціями державного та військового будівництва. Якщо до жовтня 1917 р. була чітко сформульована мета у військовій сфері – українізація, то вона мала певні успіхи, в досягненні яких велику роль відіграла діяльність військових організацій. Під час українсько-більшовицької війни, коли як ніколи повинні були чітко сформульовані основні принципи державного та військового будівництва, національні агітація та пропаганда виявилися неконкурентоспроможними, а тому через певну вразливість свідомості українських вояків класовій демагогії більшовиків ця війна українськими силами була програна; результативність агітаційно-пропагандистської роботи залежала від врахування в її проведенні всіх прагнень (соціальних, національних, духовних) тих, на кого вона була спрямована, а також від комплексного поєднання її усної та друкованої складової. Вона мала успіх там, де не тільки виступали агітатори, а й розповсюджувалися друковані матеріали (газети, листівки); ефективність агітаційно-пропагандистської роботи залежала від поєднання всіх видів пропаганди: так званих “білої”, “сірої” та “чорної”, а також індивідуальної підготовки та кількості безпосередніх її виконавців – агітаторів і пропагандистів. Більшовики тому і змогли вплинути на свідомість українських вояків, що підготовка та кількість їх агітаторів були відповідно краще та більше. Встановлено, що українсько-більшовицька війна, трансформація українських організацій в органи військового управління й перехід до нових принципів військового будівництва зумовили поповнення змісту агітаційно-пропагандистської роботи такими напрямами як контрпропаганда та рекламування військової служби. Сутність першого з них полягала в боротьбі проти агітації та пропаганди більшовиків. Вона була специфічним аспектом ідеологічної боротьби, який являв собою комплекс заходів, у першу чергу агітаційно-пропагандистських, з метою завадити спрямованому ворожому впливу на війська й населення. Українськими організаціями проводилися окремі заходи проти конкретних актів більшовиків. За їх допомогою робилися спроби внести ясність у питання, за якими більшовицька пропаганда намагалася заплутати істинну картину, спотворити дійсні події. У цілому українська контрпропаганда враховувала загальні пропагандистські зусилля більшовиків, відпрацювала певну ідеологічну лінію та підготувала конкретні друковані матеріали. Але ситуація в Україні та коливання керівництва УНР завадили побудувати цілісну систему контрпропаганди як основи цілеспрямованої, всебічної, постійної й безперервної боротьби проти можливих негативних наслідків організованого ідейно-політичного впливу більшовиків. Це, у свою чергу, підтвердило, що контрпропаганда є лише напрям, атрибут, бік пропаганди, без добре налагодженої системи якої як найважливішого засобу й сфери ідеологічної роботи в армії контрпропаганда неможлива. Реклама ж військової служби, яка полягала в проведенні низки організаційних та агітаційно-пропагандистських заходів, була покликана для заохочення цивільних осіб до неї. Перші кроки в цьому були зроблені взимку-навесні 1918 р. Але реальних результатів їй не вдалося досягти. 5. Аналіз матеріалів за темою дослідження дає змогу зробити загальний висновок про необхідність упровадження позитивного досвіду функціонування українських військових організацій, напрямів, форм і методів агітаційно-пропагандистської роботи і запропонувати ряд рекомендацій, зокрема: а) продовжити пошук загублених номерів військових друкованих видань і листівок та поповнення ними бібліотечних і архівних фондів; б) для поглибленого ознайомлення офіцерів з воєнною історію України, діяльністю та досвідом українських військових організацій у системі професійної та командирської підготовки доповнити тематику занять з гуманітарної підготовки темою: “Історичний досвід проведення заходів з інформаційно-пропагандистського забезпечення діяльності військ (сил)”; в) з цією ж метою відновити діяльність у частинах гуртків українознавства, які мають очолити офіцери структур з гуманітарних питань; г) продовжити використання в назвах військових частин і закладів прізвищ відомих історичних постатей, що матиме велике виховне значення й однозначно позитивно впливатиме на національну свідомість особового складу, спонукати його на вивчення історичного спадщини; д) провести відповідну роботу щодо перейменування підприємств, закладів, установ, вулиць тощо, назви яких не відповідають національній історичній доктрині; е) опублікувати окремим збірником архівні документи, матеріали преси та листівок на військову тематику, який можна використовувати як у військово-патріотичному вихованні української молоді на національних традиціях українського війська, так і у навчальному процесі з підготовки фахівців з інформаційно-пропагандистського забезпечення та військових журналістів; є) продовжити підготовку фахівців з інформаційно-пропагандистського забезпечення військ (сил), доповнивши її окремими навчальними дисциплінами та курсами: “Рекламування у військовій сфері”, “Контрпропаганда в системі інформаційно-психологічної протидії”, “Основи зв'язків з громадськістю та ЗМІ”. В умовах переходу до контрактного принципу комплектування ЗС України актуальним стає такий напрям діяльності військових органів управління, як кадровий маркетинг. Його мета – забезпечити поповнення частин військовослужбовцями за контрактом; проведення заходів з рекламування (пропаганди) військової служби; створення позитивного іміджу ЗС України; військово-патріотичне виховання молоді як потенційного резерву комплектування армії; підготовка та перепідготовка фахівців у галузі військового маркетингу. В інтересах цього необхідно враховувати досвід не тільки закордонний, а й національний, який ґрунтується на конкретних прикладах, нехай не завжди позитивних, але власного військового будівництва. 7. Перспективними напрямами подальших досліджень дисертант вважає: Агітація та пропаганда в українських військових формуваннях 1917–1920 рр. З'ясування особливостей ведення українським військово-політичним керівництвом протидії негативному агітаційно-пропагандистському впливу противників; Історія створення та діяльність агітаційно-пропагандистських органів військових частин і з'єднань української армії в 1917–1920 рр. | 