У дисертації представлено теоретичне узагальнення результатів комунікативно-прагматичного аналізу категорії адресованості, що виражається сукупністю лінгвістичних засобів та прийомів і відрізняється своєю реалізацією в офіційному та неофіційному дискурсах. Головні результати проведеного комплексного дослідження дозволяють зробити такі висновки: До складу моделі адресата офіційного дискурсу входять такі типи адресата: на рівні комунікативної компетенції – гіпотетичний/реальний/субординований; на індивідуально-особистісному рівні – інтелектуально-логічний; на соціально-ситуативному рівні – віковий, “позастатевий” адресат-професіонал. Адресат-професіонал є одночасно автоадресатом, бо, аналізуючи інформацію офіційного дискурсу, вступає у внутрішній діалог не лише із адресантом, але і з собою, і в такий спосіб створює паралельний текст. Модель адресата неофіційного дискурсу представлена такими типами адресата: на рівні комунікативної компетенції – гіпотетичний/реальний/“рівний“; на індивідуально-особистісному рівні – емоційно-інтуїтивний та інтелектуально-логічний; на соціально-ситуативному рівні – “загальнопрофесійний”, національний/„позанаціональний”, гендерний/„позастатевий”, “віковий” адресат. Отже, офіційні та неофіційні дискурси орієнтовані на такі інтегративні типи адресата: гіпотетичний, реальний, інтелектуально-логічний, національний/позанаціональний, “позастатевий” адресат, адресат-доросла людина. Особливості прагматичного впливу офіційного та неофіційного дискурсу зумовлюють також існування диференційних типів адресата. Спонукання до інтелектуальної та практичної діяльності зумовлює орієнтацію офіційного дискурсу на адресата-професіонала, у той час, як неофіційний дискурс передбачає існування емоційно-інтуїтивного “загальнопрофесійного” адресата, що диференціюється за віком та статтю. Фактор адресата визначає інформативне наповнення, композиційну модель та оціний аспект офіційного та неофіційного дискурсів. Так, адресант офіційного дискурсу добирає продукційні та стилістичні стратегії, які зумовлюють подачу інформації в межах одного об’єктивного фрейма, домінування експліцитно вираженої змістово-фактуальної інформації, побудову дискурсу за стереотипною жорсткою композиційною моделлю, раціональну прагматичну оцінку. Усе це дає змогу обізнаному адресатові-професіоналу адекватно зрозуміти диктумний рівень офіційного повідомлення. Продукційні та стилістичні стратегії адресанта неофіційного дискурсу реалізуються у репрезентації інформації у межах двох фреймів (об’єктивного та суб’єктивного), передачі великого обсягу імпліцитної інформації, зокрема змістово-підтекстової та змістово-концептуальної інформації, побудову дискурсу за узуальною моделлю, емоційній прагматичній оцінці. Зіставлення об’єктивного та суб’єктивного фреймів, модуса та диктума, забезпечує сміховий вплив на адресата. Фактор адресата й фактор адресанта детермінують особливості міжсуб’ктної інтеракції в межах офіційного та неофіційного дискурсів. Офіційний дискурс характеризується наявністю домінуючого адресанта із вищим комунікативним статусом та більшим індивідуальним когнітивним простором та субординованого адресата. У неофіційному дискурсі адресант і адресат виступають як рівноправні партнери, соціальні бар’єри між якими знижуються, інтимізуються. Комунікативна компетенція та індивідуальний когнітивний простір адресанта й адресата рівні, інтеракція в дискурсі анекдоту передбачає існування сильного адресанта і сильного адресата. Інтеракція в офіційному дискурсі представлена такою моделю: адресант-професіонал, адресат-професіонал/автоадресат, спеціальний (юридичний, науковий) текст, ситуація професійного спілкування. Однак навіть у межах офіційного дискурсу існують диференційні ознаки, а саме: в ЗД, на відміну від НТС, модель адресата охоплює адресата-професіонала/адресата-ретранслятора/адресата-непрофесіонала. Модель інтеракції неофіційного дискурсу включає адресанта, адресата, гумористичний текст, ситуацію розваги, причому відбувається постійна трансформація адресата в адресанта, адже анекдот як неофіційний дискурс – самотрансляційне повідомлення. Одержані результати свідчать про плідність системного підходу до вивчення реалізації категорії адресованості в офіційному та неофіційному дискурсах та перспективність комунікативно-прагматичних досліджень „фактора адресата” в інших типах дискурсу на матеріалі однієї мови та у порівняльному плані, в прагаматичних, стилістичних та інших аспектах. Уявляється перспективним дослідження адресованості у мовленнєвих актах різних типів дискурсу. |
