Головним висновком дисертації є встановлення нових знань про адміністративний процес, що утворили концептуальні засади нової адміністративно-процесуальної теорії і детермінували адміністративно-процесуальне право як процесуальну галузь права. Систематизація отриманих результатів дозволила сформулювати низку підсумкових узагальнень щодо мети і завдань дослідження. У філософському розумінні «процес» складається з послідовно змінюваних якісно нових станів, тому він є дискретним. Між станами немає чітко визначених меж. Матеріальний зміст одного стану втілюється у наступний стан і при цьому процес не зупиняється – у вказаному змісті процес є безперервним. Тому в кожному об’єкті, природно, постійно відбуваються зміни. Без змін не може бути руху, який приведе об’єкт до необхідного результату. При здійсненні правової інтерпретації категорії «процес» автор відштовхувався від загальних ознак і закономірностей, притаманних явищу в його загально-філософському розумінні. Тобто, процес «взагалі» – це сукупність змінюючих один одного станів об’єкта, процес юридичний – становить аналогічну послідовність етапів реалізації правових норм. При цьому йдеться про офіційно впорядкований процес реалізації будь-яких матеріальних норм, а не лише тих, котрі регламентують окрему сферу соціальних відносин. Будь-яке твердження про обмеженість юридичного процесу рамками суб’єктного складу фактично дорівнює точці зору про те, що загальне явище процесу – це прогрес або регрес лише окремого виду об’єктів. Отже, юридичний процес – це урегульований процесуальними нормами порядок діяльності публічних суб’єктів з підготовки, прийняття і документального закріплення юридичних рішень загального або індивідуального характеру. Разом з тим юридичний процес як наука є чітко визначеним поліцентричним утворенням, покликаним уніфіковувати і узагальнено об’єднати наукову інформацію у всіх різновидах юридичної практики як комплексну систему і на цій підставі давати інтегральну картину категоріального арсеналу, понятійного апарату, що є ще диференційованим за різними галузями процесуальних юридичних наук: конституційний, кримінальний, цивільний, адміністративний, процеси тощо. В результаті дослідження адміністративного процесу в системі інших процесуальних видів обґрунтовано інтегративні зв’язки юридичного процесу як правової категорії з функціонуванням публічної адміністрації та її складовими. Зазначено, що юридичному процесу як органічному цілому притаманні родові ознаки, які не ідентичні ознакам його частин (видовим), що дає можливість стверджувати: вказане явище є системним утворенням у якісному та організаційному відношенні. Дослідження концептуальних детермінант адміністративно-процесуального права дозволило зробити висновок про можливість відокремлення адміністративно-процесуального права як самостійної галузі права, із специфічним предметом, ступенем системної організації, широким спектром взаємодії з іншими галузями українського права як підсистемами одного і того ж рівня. Адміністративний процес має складну та розгалужену структуру, де домінуючою видовою категорією є провадження. Процес – це сукупність проваджень. При цьому процес – поняття широке, яке охоплює юридичну частину діяльності публічної адміністрації. Провадження – це вид адміністративного процесу, який об’єднує послідовно вчинювані уповноваженим суб’єктом процесуальні дії щодо розгляду та вирішення індивідуальних справ. Ієрархічно систему адміністративного процесу в загальному вигляді можна відобразити наступним чином: «адміністративний процес» – «адміністративні провадження» – «провадження з розгляду конкретної адміністративної справи». Адміністративні провадження можна об’єднати за наявністю або відсутністю у них спору про право у дві групи: конфліктні та неконфліктні. До неконфліктної групи адміністративних проваджень належать: нормотворче; дозвільне; реєстраційне; контрольне; атестаційне. Під нормотворчим провадженням розуміється регламентована адміністративно-процесуальними нормами діяльність органів публічної адміністрації, у ході якої вирішуються питання про формування змісту, прийняття та оприлюднення нормативно-правового акта. Дозвільне провадження визначено автором як регламентовану адміністративно-процесуальними нормами діяльність органів публічної адміністрації, під час якої вирішуються питання про забезпечення реалізації прав фізичних та юридичних осіб на виконання певних дій або зайняття певними видами діяльності шляхом надання їм відповідного дозволу. Реєстраційне провадження – це регламентована адміністративно-процесуальними нормами діяльність уповноважених органів публічної адміністрації, у ході якої вирішуються питання про офіційне визнання законності правових актів; законності дій юридичних та фізичних осіб; наділення суб’єктів права відповідними правами або обов’язками; а також про облік та фіксацію юридичних фактів, шляхом закріплення їх у реєстраційних документах. Атестаційне провадження – це регламентована адміністративно-процесуальними нормами діяльність уповноважених органів публічної адміністрації, під час якої вирішуються питання про ідентифікацію, інвентаризацію або встановлення ступеня відповідності об’єктів атестаційної системи оціночним критеріям, необхідним для подальшого функціонування у певній сфері. До проваджень конфліктного характеру віднесено: дисциплінарне провадження; провадження у справах про адміністративні делікти; провадження з розгляду скарг громадян; адміністративно-позовне провадження. Підсумковий висновок полягає у тому, що загальне визнання змісту адміністративного процесу та адміністративно-процесуального права як галузі права розширить можливості локальної процесуалізації діяльності публічної адміністрації, що призведе до збільшення ефективності функціонування публічної адміністрації, виключить можливість прийняття помилкових рішень, а також гарантуватиме невладним суб'єктам у повному обсязі реалізацію їх прав і законних інтересів. |