У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні сутності та особливостей адміністративно-правового статусу державного виконавця, а також розроблення комплексу пропозицій для його вдосконалення. Узагальнення результатів дисертаційного дослідження дало можливість зробити такі висновки: Визначено, що державна виконавча служба – це структурний орган публічної влади, який вживає необхідних заходів щодо своєчасного, неухильного і повного примусового виконання рішення, зазначеного в правовому акті примусового виконання. Державний виконавець – це державний службовець, наділений владними повноваженнями щодо примусового виконання рішень, вимоги якого (щодо виконання рішень) є обов’язковими для всіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України. До ознак, які притаманні державному виконавцю, слід віднести такі. По-перше, державний виконавець – це фізична особа, громадянин України, який має відповідну освіту і професійну підготовку та пройшов у встановленому порядку конкурсний відбір або прийнятий за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України. Між державним органом і державним виконавцем укладається трудовий договір, згідно з яким державний виконавець виконує повноваження Державної виконавчої служби, вирішує спеціальні завдання для досягнення певної мети. Всі дії державного виконавця здійснюються від імені держави і за її дорученням; держава, своєю чергою, здійснює контроль за діяльністю державного виконавця і у відповідних випадках застосовує до нього засоби примусу. Він є державним службовцем. По-друге, державний виконавець має відповідати вимогам законів України «Про державну службу», «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження». По-третє, державний виконавець обіймає оплачувану посаду державної служби в установленому порядку. Спеціальне законодавство визначає зміст діяльності виконавця, права, обов’язки, обмеження, гарантії, відповідальність. По-четверте, державному виконавцю присвоюється в установленому порядку відповідний посаді і категорії ранг. По-п’яте, державний виконавець виконує державні функції, повноваження які покладено на Державну виконавчу службу. По-шосте, державний виконавець здійснює дії, які викликають певні юридичні наслідки. По-сьоме, діяльність державних виконавців має невиробничий характер. По-восьме, державний виконавець здійснює заходи з реалізації виконавчого провадження. По-дев’яте, державний виконавець зобов’язаний носити формений одяг та мати службове посвідчення єдиного зразка, що зумовлюється специфікою роботи, позаяк йому надане представницьке право від імені держави. Адміністративно-правовий статус державного виконавця – це поняття, зміст якого завжди виражається у сукупності нормативно визначених прав та обов’язків, службовій правосуб’єктності, компетенції та юридичній відповідальності за невиконання чи не якісне виконання своїх повноважень у сфері примусового виконання рішень. Адміністративно-правовий статус державного виконавця є самостійним видом правового статусу особи, який зумовлює особливості реалізації її окремих конституційних прав і свобод. Таким чином, правовий статус державного виконавця базується на правовому статусі особи та включає такі елементи: службова правосуб’єктність, обов’язки та права, компетенція, юридична відповідальність. Юридична відповідальність державного виконавця – це правова категорія, яка, з одного боку, є засобом впливу на його неправомірну поведінку, а з іншого – виступає формою захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб у державі від неправомірних дій зазначеної категорії державних службовців. Сьогодні нагальною потребою є поступовий перехід до роздержавлення сфери примусового виконання рішень. При цьому наявність приватних виконавців не означає самоусунення держави від сфери виконання рішень публічних органів управління. В той же час, приватному виконавцю треба дозволити займатися різноманітною діяльністю, що не конфліктує зі здатністю приватного виконавця проводити виконавчі дії неупереджено і узгоджується з образом виконавця як суб’єкта з надання юридичних послуг публічним органам. Потребують законодавчої регламентації справи про банкрутство; запропоновано систематизація повноважень, які надаються розпорядникам майна; зняття мораторію на примусову реалізацію майна; введення зміни до ст.ст. 9, 87, 88 Закону України «Про виконавче провадження», виключення ст. 11.1 із зазначеного Закону. |
