В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення теоретичних та правових засад діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону. Основними з яких є такі: Історія становлення та розвитку громадських формувань правоохоронної спрямованості має практичний інтерес, оскільки аналіз досвіду їх правоохоронної діяльності, як успіхів, так і прорахунків (негараздів), які мали місце у різні періоди розвитку української державності, дозволяє уникнути помилок на сучасному етапі їх розвитку, використати апробовані на практиці перспективні форми та методи їх правоохоронної діяльності. Позитивний історичний досвід їх правоохоронної діяльності може бути втілений в правоохоронну діяльність громадських формувань, що виконують правоохоронні функції на сучасному етапі розвитку нашої держави. Необхідність відновлення діяльності таких формувань, законодавчого врегулювання їх діяльності є вимогою сьогодення, адже збільшення правопорушень можна подолати лише шляхом співпраці усіх інституцій суспільства. В іншому випадку, заходи, спрямовані на боротьбу із правопорушеннями не призведуть до кардинального поліпшення ситуації доти, доки зусилля правоохоронних структур, зокрема, міліції не отримають широкої підтримки з боку громадських структур суспільства. Запропоновано розрізняти наступні види адміністративно-правового статусу громадського формування: 1) загальний статус, що закріплений Конституцією України та Законом України „Про об’єднання громадян”, який є однаковим для всіх легалізованих громадських організацій, і характеризується стабільністю та визначеністю; 2) спеціальний, який доповнює загальний статус, і є сукупністю елементів, що відображають особливості правового положення, місця та ролі окремих категорій громадських об’єднань, наділяє їх спеціальними, додатковими правами та обов’язками (громадські формування правоохоронної спрямованості); 3) індивідуальний – фіксує особливості правового положення окремого формування, визначає його персоніфіковані права і обов’язки, є динамічним. Громадським формуванням з охорони громадського порядку та державного кордону є таке, що: створене на засадах самодіяльності і легалізоване в передбаченому законом порядку; виключно добровільне громадське формування, утворене на основі єдності інтересів; утворене фізичними особами для спільної реалізації ними на законних підставах прав і свобод; його діяльність повинна бути спрямована на запобігання та припинення правопорушень, захист життя та здоров’я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а також на рятування людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних ситуацій. Громадські формування правоохоронної спрямованості класифіковано за такими підставами: 1) характером завдань, які вони виконують; 2) напрямком їх діяльності; 3) складом; 4) порядком виконання покладених на них завдань; 5) наявністю (відсутністю) права застосовувати примусові заходи, складати необхідні процесуальні документи; 6) наявністю (відсутністю) реквізитів під час виконання правоохоронних завдань; 7) порядком легалізації; 8) атегорією членів громадських формувань; 9) наявністю координаційних повноважень. Обґрунтовано, що статус члена громадського формування правоохоронної спрямованості включає: права і обов’язки (у тому числі вимоги та обмеження, які є похідними від прав і обов’язків); гарантії їх забезпечення; юридичну відповідальність. Запропоновано: по-перше, обов’язкове державне страхування, яке передбачене для працівників ОВС та ДПС поширити і на членів громадських формувань правоохоронної спрямованості; по-друге, встановити однаковий розмір виплати одноразової грошової допомоги, яка виплачуватиметься сім’ї загиблого під час виконання ним правоохоронних завдань, незалежно від того, в державному чи недержавному правоохоронному органі (об’єднанні) він виконував покладені на нього правоохоронні обов’язки; по-третє, прирівняти соціальні виплати членів громадських формувань правоохоронної спрямованості до тих, які передбачені для працівників ОВС та ДПС; по-четверте, забезпечити належний контроль за їх виплатою, передбачити юридичну відповідальність за порушення у цій сфері. Юридична відповідальність виступає в якості засобу, міри і гарантії правомірної поведінки членів громадських формувань. Необхідно відмежовувати юридичну відповідальність громадських формувань від відповідальності її керівників та членів формувань. При цьому слід виходити з того, що законні права та інтереси громадського формування представляють його керівні органи, які обов’язково повинні діяти відповідно до статутних цілей і завдань. Якщо керівні органи (особи) діють в межах статуту і наданих їм повноважень, здійснюючи при цьому цивільно-правові порушення (наприклад, невиконання договірних зобов’язань), то до відповідальності притягається громадське формування. Крім того, за порушення певних правил та норм, наприклад, в сфері електроенергетики, водокористування, медичних, санітарно-епідеміологічних, фінансових та інших правил до юридичної відповідальності може бути притягнено громадське формування правоохоронної спрямованості, як юридичну особу. До членів громадських формувань правоохоронної спрямованості можуть бути застосовані усі традиційні, крім конституційної, види юридичної відповідальності. Удосконалити діяльність громадських формувань правоохоронної спрямованості, допоможуть, на думку дисертанта, такі перспективні заходи: по-перше, спрощення процедури їх легалізації; по-друге, приділення більшої уваги їх діяльності з боку місцевих органів влади та місцевого самоврядування; по-третє, зосередження зусиль громадських формувань на профілактиці правопорушень і правовій пропаганді серед населення, його правовій освіті; по-четверте, поліпшення матеріально-технічного та фінансового забезпечення громадських формувань, удосконалення системи соціально-правового захисту їх членів, підвищення матеріальної мотивації останніх до правоохоронної діяльності; по-п’яте, підвищення якості взаємодії та координації між ОВС, ДПС та громадськими формуваннями правоохоронної спрямованості. Запропоновано вирішити питання щодо відрахування громадським формуванням 30-ти відсотків від сплати адміністративних штрафів за правопорушення, яке розкрито членами громадських формувань чи за їх безпосередньою допомогою. В засобах масової інформації необхідно як найширше висвітлювати позитивну роботу громадських формувань, їх успіхи у попереджені та припинені правопорушень, затримані правопорушників тощо. Висвітлення позитивних аспектів діяльності громадських формувань, вивчення думки населення про їх роботу має важливе соціальне значення для подальшого розвитку активності громадян в охороні громадського порядку та державного кордону. З метою ознайомлення з оперативною обстановкою на обслуговуючій території керівників громадських формувань правоохоронної спрямованості, пропонуємо запровадити їх обов’язкову участь в оперативних нарадах територіальних органів внутрішніх справ та органів охорони державного кордону. Важливою умовою ефективної і цілеспрямованої роботи громадських формувань повинен стати комплексний план взаємодії між ними і відповідними державними органами правопорядку, а основними формами такої взаємодії повинні бути: обмін оперативною інформацією; спільна розробка правоохоронних заходів; спільне здійснення таких заходів. Не кількість громадських формувань та їх членів, а якісні показники повинні бути визначальними під час оцінювання ефективності їх правоохоронної діяльності, а саме кількість попереджених та припинених ними правопорушень, виявлених правопорушень та правопорушників, які їх вчинили і т. ін., з одного боку, та думка населення про їх правоохоронну діяльність, визначальною підставою для формування якої буде їх фактична присутність у громадських місцях – з другого. Запропоновано зміни та доповнення до чинних нормативно-правових актів, зокрема до базового законодавчого акту із досліджуваних питань – Закону України „Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”, а саме: Беручи до уваги те, що у нормативно-правових актах практично неможливо передбачити вичерпний перелік морально-етичних вимог та правил поведінки членів громадських формувань правоохоронної спрямованості, пропонуємо цей Закон доповнити окремим Розділом за назвою „Принципи морально-правової поведінки членів громадських формувань”, серед яких: законність, рівність перед законом, духовність, патріотизм, справедливість, чесність, ефективність, культура спілкування, сутність та зміст яких розкрито у відповідному підрозділі дисертації. У вище зазначеному Розділі, крім принципів морально-правової поведінки членів громадських формувань, пропонуємо передбачити їх морально-етичні зобов’язання, перелік яких приведено у дисертації. У цьому ж Розділі, як окрему вимогу до членів громадських формувань правоохоронної спрямованості пропонуємо передбачити і те, що „у разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у тому числі і в діяльності працівників органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону, інших правоохоронних органів, член громадського формування повинен вжити усіх можливих заходів щодо припинення цих порушень або повідомити про це відповідним органам (посадовим особам)”. Цей Закон необхідно доповнити і такими обмеженнями, що пов’язані із реалізацією членами громадських формувань повноважень у сфері охорони громадського порядку і державного кордону як „брати участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державних органів влади та місцевого самоврядування” та „бути членами політичних партій, рухів та інших громадських об’єднань, що мають політичну мету”. Незважаючи на те, що члени громадських формувань правоохоронної спрямованості виконують майже однакові завдання, функції та повноваження щодо охорони громадського порядку та державного кордону, боротьби із правопорушеннями як і працівники ОВС чи ДПС України, та ще й на добровільних засадах, без зброї, яка передбачена для державних правоохоронних структур, що нерідко ставить їх життя та здоров’я у пряму небезпеку, вони є менше соціально захищеними ніж працівники ОВС та ДПС України, що потребує, на думку дисертанта, негайного виправлення, шляхом внесення відповідних змін до ст.17 цього ж Закону доповнивши її такими формами соціального захисту як: користування пільгами при розподілі житла, встановленні квартирних телефонів; знижка по оплаті жилої площі, комунальних послуг, а також палива; одержання кредитів на індивідуальне і кооперативне житлове будівництво в розстрочку.
З метою удосконалення правового регулювання юридичної відповідальності членів громадських формувань, пропонуємо до цього Закону внести такі зміни та доповнення: по-перше, його ст.18 доповнити нормою, яка передбачала б порядок відсторонення члена громадського формування, який вчинив правопорушення, від виконання обов’язків по охороні громадського порядку та державного кордону до вирішення питання про його відповідальність; по-друге, цей Закон доповнити окремою статтею за назвою: „Відповідальність членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону”, у якій зазначити, що члени громадських формувань за невиконання чи неналежне виконання своїх обов’язків по охороні громадського порядку та державного кордону підлягають кримінальній, адміністративній, цивільній, дисциплінарній та матеріальній відповідальності відповідно до законодавства України.
|
