В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його застосування, теоретичного осмислення ряду наукових праць у різних галузях знань, автором запропоновано нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні адміністративно-правових засад управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності. Дисертантом сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання. Основні з них такі: Охорона прав на об’єкти інтелектуальної власності та захист прав на об’єкти інтелектуальної власності розглядаються як нерозривні поняття, кожне з яких, володіючи певною мірою незалежності, спрямовується на різнорівневе забезпечення прав суб’єктів інтелектуальної власності. При цьому термін „охорона” є більш широким порівняно з терміном „захист”, і саме з нього починається процес гарантування того або іншого права чи законного інтересу. Захист варто розглядати як додатковий, допоміжний метод впливу на учасників суспільних відносин. Визначено особливості адміністративно-правової охорони та адміністративно-правового захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, яким, на відміну від цивільно-правової охорони та захисту, не властива саморегуляція, у зв’язку з чим вони перебувають під постійним імперативним впливом суб’єктів управління, тобто, інакше кажучи, є об’єктом державного управління. Об’єктом державного управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності визнаються суспільні відносини, які виникають з приводу: створення правових норм, спрямованих на встановлення загального режиму охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, визначення адміністративно-правового статусу учасників адміністративно-охоронних відносин; видачі охоронних документів на об’єкти інтелектуальної власності; реєстрації договорів, пов’язаних з передачею прав на об’єкти інтелектуальної власності; видачі ліцензій на право проведення господарської діяльності; реєстрації суб’єктів, діяльність яких пов’язується із сприянням громадянам у реалізації наданих останнім прав у сфері інтелектуальної власності; попередження порушень (адміністративних, кримінальних) прав на об’єкти інтелектуальної власності; припинення порушень прав на об’єкти інтелектуальної власності; притягнення до юридичної відповідальності за порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності. Зважаючи на те, що цілеспрямований вплив на зазначені відносини як об’єкти державного управління здійснюється розгалуженою системою суб’єктів, визначено їх характерні риси, властиві кожному з них. По-перше, він покликаний здійснювати державне управління, тобто владний, впорядковуючий вплив на об’єкти управління (суспільство, громадян тощо); по-друге, володіє певною компетенцією і владними повноваженнями, які дають дозволяють втілювати свою волю у форму управлінських рішень, керівних команд, приписів, обов’язкових для виконання; по-третє, правовою основою діяльності суб’єкта управління у переважній більшості випадків є норми адміністративного права; по-четверте, у процесі своєї управлінської діяльності суб’єкти управління використовують специфічні форми та методи державного управління. Встановлено, що державне управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності певною мірою здійснюється всіма органами державної влади, але головними суб’єктами управлінської діяльності в цій сфері залишаються органи виконавчої влади. З огляду на масштабність зазначеної групи суб’єктів запропоновано провести їх групування залежно від обсягу та характеру компетенції, якою вони володіють у сфері охорони прав на об’єкти права інтелектуальної власності. У зв’язку з цим останні поділяються на суб’єктів загальної, галузевої та спеціальної компетенції. До суб’єктів державного управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності віднесено також такі державні підприємства як Український інститут промислової власності, Українське агентство з авторських прав і суміжних прав, „Інтелзахист”. Визначаючи форми управління, які використовують його суб’єкти у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, їх поділено на дві основі групи – правові та організаційні. До правових форм управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності віднесено, перш за все, видання правових актів управління. Висловлено думку про доцільність законодавчого визначення зазначеного терміна та необхідність вдосконалення процедури видання правових актів управління взагалі та тих, що видаються суб’єктами управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, зокрема. Запропоновано також деякі шляхи удосконалення і окремих організаційних форм управління, зокрема, уточнення складу колегії Державного департаменту інтелектуальної власності, щоб до нього, крім керівного складу департаменту, з правом дорадчого голосу входили також і представники інших державних органів та громадських організацій, які задіяні у справі охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності. Аналіз використання суб’єктами управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності методів управлінського впливу, насамперед переконання та примусу засвідчив, що на теперішній час ними, зокрема, Державним департаментом інтелектуальної власності вживається недостатньо заходів переконання, що пов’язується з відсутністю у його складі спеціального підрозділу, основним завданням якого була б пропаганда законодавства з питань інтелектуальної власності з метою профілактики його порушень. Сформульовано пропозиції щодо удосконалення адміністративно-правових засад управління у сфері охорони прав на окремі об’єкти інтелектуальної власності. Зокрема, в результаті характеристики управління у сфері охорони прав на об’єкти промислової власності визначено недоліки у організації роботи з правової охорони комерційних (фірмових) найменувань, зокрема те, що зазначений об’єкт промислової власності на сьогодні не отримав спеціальної охорони, яка базувалася б на окремому законодавчому акті. Потребує також уніфікації використання у законодавчих актах терміна „знаки для товарів і послуг”, який досить часто замінюється такими поняттями як „логотип”, „товарний знак”, „фірмовий знак”. На основі аналізу нормативних актів, що визначають правовий статус Державного департаменту інтелектуальної власності як одного з центральних суб’єктів управління в сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, зроблено висновок, що його організаційна структура не відповідає сучасним світовим стандартам. У зв’язку з цим пропонується на базі Держдепартаменту, Укрпатенту та Українського агентства з авторських прав і суміжних прав створити потужне Державне патентне відомство зі статусом спеціального органу виконавчої влади, відповідального за здійснення державної політики у сфері промислової власності й авторських та суміжних прав, яке мало б правовий статус, властивий патентним відомствам розвинутих країн. Вимагає нормативного вирішення також і питання закріплення принципів здійснення адміністративної процедури з видачі охоронних документів на об’єкти інтелектуальної власності. Зазначається, що на сьогодні відкритою залишається проблема чіткого визначення суб’єкта (органу державної влади), який би від імені держави здійснював функції власника інтелектуальної власності, створеної (повністю або частково) за рахунок коштів державного бюджету. Відсутність подібного державного органу (яким би міг стати, наприклад, Фонд винаходів України) призводить до нездатності держави повною мірою розпоряджатися і, як наслідок, захищати об’єкти промислової власності, створення яких фінансується за рахунок коштів її бюджету або таких, права на які перейшли державі на встановлених законом підставах (наприклад, по заповіту). Беручи до уваги поширеність випадків переміщення через державний кордон України контрафактної продукції, пропонується посилити юридичну відповідальність за переміщення товарів через митний кордон України з порушенням прав інтелектуальної власності, встановлену ст. 345 Митного кодексу України. Зазначається, що найскорішого вирішення вимагає питання забезпечення охорони прав на породу тварин, оскільки на сьогодні відсутні спеціальні нормативні акти, які б визначали форми такої охорони, систему та компетенцію державних органів, в обов’язки яких входило б її надання. До ст. 512 КпАП України необхідно внести зміни з метою визнання породи тварин об’єктом охорони адміністративно-деліктного законодавства. Результативність діяльності суб’єктів управління племінною справою у тваринництві багато у чому залежить від наявності у них достатніх повноважень, обсяг яких не відповідає потребам сьогодення. У зв’язку з цим запропоновано доповнити КпАП ст.18824, яка передбачала б відповідальність за невиконання законних вимог посадових осіб державних органів управління племінною справою у тваринництві. Подібна відповідальність мала б наставати також і за невиконання законних вимог державних інспекторів з питань інтелектуальної власності. |
