У висновках автор сформулював підсумкові положення проведеного дослідження, основними з яких є: 1. Адміністративно-правові обмеження права на екологічну інформацію – це встановлення правовими нормами спеціального порядку здійснення цього права або заборони його здійснення, у випадках, передбачених Конституцією України або Законами України. Адміністративно-правове обмеження права громадян на екологічну інформацію – це правова заборона протизаконного діяння, що створює умови для задоволення інтересів контрсуб'єкта і суспільних інтересів в охороні і захисті. Це – встановлені в праві межі, в яких суб'єкти повинні діяти; це – виключення певних можливостей в діяльності осіб. 2. Ознаки адміністративно-правових обмежень права на екологічну інформацію до яких відносяться: обмеження, які є юридичними способами забезпечення інтересів суб'єктів права, що встановлюються державою і забезпечуються силою держави, можуть міститися тільки в законах і не можуть бути встановлені підзаконними актами, носять інформаційний характер, мають зв'язок з несприятливими умовами для здійснення власних інтересів суб'єкта, повідомляють про зменшення об'єму прав особи, позначають негативну правову мотивацію, припускають зниження негативної активності та спрямовані на захист суспільних відносин, що виконують функцію їх охорони. 3. Принципами адміністративно-правового обмеження права громадянина на екологічну інформацію є орієнтованість як закону, так і самого обмеження права громадянина, його законні інтереси, невід'ємність, цілісність, повнота і гарантованість його права; принцип законності, відповідності значенню і змісту. 4. Система видів адміністративно-правових обмежень права на екологічну інформацію має наступний поділ: за колом осіб; за об'єктом; за часом; за ступенем визначеності; за видом екологічної інформації, що підлягає обмеженню; за формою запиту. 5. Адміністративно-правові обмеження права громадян на екологічну інформацію в переважній більшості реалізуються за допомогою правових норм, які визначають процедури, способи, форми, критерії реалізації права громадян на екологічну інформацію та інших суб’єктивних прав. Реалізація кожної правової можливості громадянина неможлива без її регламентації. Правила, які спрямовані на їх регламентацію і будуть адміністративно-правовими обмеженнями права громадян на екологічну інформацію. 6. Адміністративно-правові обмеження права громадян на екологічну інформацію, що пов’язані з правовим режимом конфіденційної інформації, умовно можна поділити на: адміністративно-правові обмеження, які пов’язані з віднесенням тих чи інших відомостей до категорії «конфіденційної інформації»; адміністративно-правові обмеження, які пов’язані з доступом до інформації, щодо якої встановлено правовий режим конфіденційної інформації. 7. Встановлення порядку оприлюднення екологічної інформації дозволяє істотно обмежити право громадян на екологічну інформацію. Законодавчо встановлене обмеження права на екологічну інформацію у цьому випадку полягає у тому, що в законодавстві закріплений лише приблизний перелік відомостей, який повинен бути оприлюднений у мережі Internet державними органами. Всю іншу інформацію державні органи мають право не оприлюднювати у зазначеній мережі. Тобто, знову складається ситуація, коли обов’язок державних органів втрачає характер правового, перетворюючись на вимогу моралі. 8. Організаційно-правове забезпечення віднесення інформації до державної таємниці та конфіденційної інформації частково збігається з організаційно-правовим механізмом обмеження права громадян на екологічну інформацію. 9. Дослідження нормативної бази механізму застосування адміністративної відповідальності за протиправне обмеження права громадян на екологічну інформацію дає змогу говорити про недооцінювання законодавцем такої гарантії дотримання права громадян на екологічну інформацію як адміністративна відповідальність. 10. Недоліком чинного законодавства, що встановлює адміністративну відповідальність за протиправне обмеження права громадян на екологічну інформацію, є те, що законодавець зосереджує свою увагу лише на праві громадян отримувати запитувану екологічну інформацію, упускаючи із виду екологічну інформацію, що повинна надаватись в односторонньому порядку на виконання вимог закону. 11. Аналіз законодавства, що регулює застосування адміністративної відповідальності за протиправне обмеження права громадян на екологічну інформацію, дає змогу зробити висновок, що встановлення законодавством обов’язків для посадових осіб, без забезпечення таких обов’язків засобами відповідальності, в тому числі адміністративної, може розглядатись як власне адміністративно-правове обмеження права громадян на екологічну інформацію. 12. Автор вносить конкретні пропозиції щодо змін та доповнень до ст.ст. 82-3, 91-4, 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: - пропонується узгодити санкції статей, збільшивши адміністративні стягнення за ст. 82-3, 91-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення до рівня ст. 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення; - встановити обтяжуючі обставини у вигляді повторного протягом року вчинення порушення, передбаченого ст.ст. 82-3, 91-4 Кодексу України про адміністративні - правопорушення; - віднести повноваження розгляду адміністративних справ за ст.ст. 82-3, 91-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення також до компетенції судів; - об'єднати статті, що передбачають адміністративну відповідальність за порушення права громадян на інформацію, в тому числі екологічну, в одну статтю. Запропоновано авторські редакції статей 82-3, 91-4, 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення. | 