У висновках підбиваються підсумки дисертаційного дослідження, формулюються найважливіші пропозиції. 1. Запропоновано нове визначення поняття “корупція”, під яким розуміється незаконне прийняття майнових та немайнових послуг, благ і переваг особами, що уповноважені на виконання державних функцій, або особами, що відповідно до закону прирівнюються до них, з використанням свого правового статусу та пов’язаних з ним можливостей, а також підкуп зазначених осіб шляхом незаконного надання їм фізичними та уповноваженими представниками юридичних осіб цих благ, послуг та переваг з метою отримання від осіб, уповноважених на виконання державних функцій, або осіб, що прирівнюються до них, певних привілеїв. 2. Виходячи з визначення корупції, було виділено основні ознаки корупції та корупційних діянь: – корупційна діяльність може здійснюватися як особами, уповноваженими на здійснення функцій держави та іншими особами прирівняними до них (наприклад – керівники відповідних державних підприємств), так і фізичними особами та уповноваженими представниками юридичних осіб; – корупційна діяльність пов’язана з протиправним використанням наданих особам, уповноваженим на здійснення функцій держави та іншим особам прирівняних до них, повноважень або протиправним наданням таким особам певних благ, пільг та інших перваг; – спеціальною метою корупційної діяльності є отримання матеріальних благ, пільг, послуг та інших переваг, як для себе так і для третіх осіб, а також отримання певних привілеїв фізичними чи юридичними особами. 3. Обгрунтовано доцільність розширення кола суб’єктів корупційних правопорушень, визначених в ст.2 Закону України “Про боротьбу з корупцією”. 4. Запропоновано визначення адміністративних заходів боротьби з корупцією, під якими розуміються урегульовані нормами права взаємопов’язані між собою дії компетентних органів держави та їх посадових осіб, за допомогою яких забезпечується боротьба з корупцією та які носять владно-розпорядчий характер. 5. Адміністративні заходи боротьби з корупцією запропоновано поділяти на заходи адміністративного примусу та заходи організаційного характеру. В основу поділу покладено таку кваліфікуючу ознаку як коло осіб, на яких спрямовані заходи, а саме: заходи адміністративного примусу носять індивідуально-визначений характер, в той час, як заходи організаційного характеру спрямовуються на невизначене коло осіб. 6. Пропонується преамбулу Закону України „Про боротьбу з корупцією” викласти у наступній редакції: “цей Закон визначає правові та організаційні засади (принципи) запобігання (попередження) корупції, виявлення та припинення її проявів, поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь, а також притягнення винних осіб до відповідальності”. 7. Запропоновано преамбулу Закону України “Про боротьбу з корупцією” доповнити наступним визначенням: “попередження корупції – це діяльність органів та посадових осіб, які ведуть боротьбу з корупцією, що спрямована на виявлення, вивчення, обмеження або усунення явищ, які сприяють вчиненню корупційних правопорушень”. 8. Обгрунтовано, що організаційно-правові заходи боротьби з корупцією полягають у прийнятті органами виконавчої влади нормативно-правових актів, які спрямовані на врегулювання відносин боротьби з корупцією, вдосконаленні вже діючих актів та в практичних діях державних органів, щодо створення умов для правомірного функціонування державного апарату та попередження корупції, через усунення причин та умов виникнення корупції в Україні. В дисертації сформульовано також чимало інших пропозицій та рекомендацій, які відображені в змісті, висновках дисертації, опублікованих автором працях з досліджуваної теми. | 