У дисертації подано теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, яка полягає у розробці теоретико-правових і організаційних засад адміністративно-правових гарантій реалізації прав і свобод. Основним результатом дослідження є комплексний аналіз адміністративно-правових гарантій реалізації прав і свобод громадян. У ході дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети: 1. Вирішення проблеми систематизації прав і свобод людини і громадянина має пов’язуватись в першу чергу з проблемою їх забезпечення і захисту. Доведено, що за характером забезпечення можна відмежувати конституційні права, для здійснення яких держава повинна надати в розпорядження громадян відповідні матеріальні та інші блага і права, для реалізації яких достатньо підтримання громадського порядку і дотримання законності. 2. З’ясовано, що багато конституційних норм важко назвати нормами прямої дії, оскільки відсутній механізм їх реалізації. Конституційні права громадян реалізуються через їх правовий статус. Загальноправовий (конституційний) статус є основою для галузевого статусу, а галузевий – для індивідуального. Конституційні норми мають загальний характер і поширюються на відносини, що регулюються нормами інших галузей права, адміністративного в тому числі. 3. Визначено, що державне управління в умовах розвитку української держави продовжує займати важливе місце і відігравати головну роль серед різновидів владно-управлінської діяльності, за допомогою якої реалізуються права, свободи, законні інтереси людини і громадянина. 4. Запропоновано під адміністративно-правовими гарантіями реалізації прав та свобод громадян розуміти врегульовану адміністративно-правовими нормами діяльність уповноважених органів (посадових осіб) у сфері державного управління, спрямовану на адекватне розуміння і застосування діючого законодавства, що визначає права та свободи громадян. Система адміністративно-правових гарантій становить ефективну правотворчу, правозастосовчу, організаційну діяльність органів державного управління. Зміст полягає в ефективному практичному здійсненні органами державного управління у відповідності з законом юридичних обов’язків з приводу втілення в життя прав і свобод громадян. Пропонується адміністративно-правове гарантування прав і свобод громадян здійснювати шляхом: 1) визначення у законодавстві персоніфікованих представників державної влади, відповідальних за забезпечення умов для реалізації прав і свобод; 2) закріплення конкретних обов’язків органів і посадових осіб публічної адміністрації, які б відповідали правам і свободам громадян; 3) встановлення детальних адміністративних процедур, які вичерпно визначають порядок виконання відповідними суб’єктами управління своїх обов’язків у відносинах з громадянами; 4) посилення відповідальності органів і посадових осіб за невиконання ними своїх обов’язків, що потягло порушення прав громадян. 5. Доведено, що важливою умовою правового забезпечення ефективності системи органів державного управління є стабільність правового регулювання, повнота і внутрішня узгодженість правових норм. Принциповою умовою ефективності правового забезпечення має стати використання в якості юридичної основи державного управління законів. Пропонується прийняти закони “Про Кабінет Міністрів України”, “Про систему центральних органів виконавчої влади”, “Про нормативно-правові акти в Україні”. 6. Правове забезпечення підвищення ефективності системи органів державного управління має відбуватися за рахунок оптимізації законодавства. Доведена необхідність точного і деталізованого визначення повноваження органів державного управління, які пов’язані зі здійсненням прав, свобод та обов’язків громадян. Для повноти здійснення прав і свобод громадян необхідне розгортання компетенційних норм цих органів. 7. Якість та ефективність правотворчості залежить від реального втілення у діяльності компетентних органів принципів науковості і демократизму, законності і гласності, доцільності, економічності, оперативності. Пропонується внести зміни до ч. 1 ст. 117 Конституції України, виклавши її у такій редакції: “Кабінет Міністрів України на основі і для виконання Конституції України, законів України, указів Президента в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання”. 8. Автор підтримує точку зору, що основною вимогою до конкретизуючих актів, є підзаконність, тобто відповідність акту закону, що передбачає неприпустимим обмеження прав, свобод, обов’язків, відповідальності встановлених законом і їх розширювального тлумачення. Пропонується ці положення визнати такими, що визначають на принциповому рівні взаємозв’язок закону і конкретизуючих його актів. 9. Встановлено, що демократизація нормотворчого процесу посилює увагу до проблем процесуального забезпечення нормотворчої діяльності. Пропонується не обмежувати, звужувати чи розширювати владний розсуд у нормотворчій діяльності, а законодавчо закріпити критерії його обґрунтованості, відповідності праву. Рекомендовано надати судам загальної юрисдикції право вирішувати питання правомірності нормативних актів. 10. Запропоновано ефективність правозастосовчих актів оцінювати за рівнем досягнення тих же соціальних цілей, що і ефективність правових норм, які застосовуються. “Перевищення влади” і “відхилення від влади” вважати підставами, за якими акти, прийняті в порядку реалізації права за власним розсудом, можуть бути оскаржені саме з погляду законності, зокрема, опротестовані прокуратурою у порядку загального нагляду. Дисертант дійшов висновку про необхідність судового контролю у справах такого виду. 11. З’ясовано, що передумовою реалізації прав і свобод виступає організаційна діяльність органів державного управління в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Доведено, що організаційна діяльність може мати як попередній, так і “супровідний” управлінській діяльності характер. У останньому випадку вона співпадає з управлінням, відображає його зміст. До комплексу засобів, які забезпечують досягнення цілей, пропонується віднести такі організаційні засоби: функції управління, індивідуальні завдання виконавцям, організаційну структуру, систему, методи управління. Поряд з удосконаленням організаційної структури необхідно удосконалювати механізм управління, методи та стиль роботи апарату в цілому та його структурних підрозділів. |
