У результаті дисертаційного дослідження здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в розвитку розуміння сутності адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в Україні. Сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання. 1. Генезис адміністративно-правового регулювання в сфері автомобілебудування у законодавстві можна умовно поділити на п’ять етапів, кожен з яких містить у собі декілька відносно самостійних стадій й відрізняється своєю специфікою: I етап – «початковий» (початок ХХ ст. – кінець 20-х рр. ХХ ст.) із плановою системою державного управління економікою, формуванням довготермінового плану розвитку, який охоплював розвиток 17 галузей промисловості, в тому числі і автомобілебудівної, започаткуванням основних засад адміністративно-правового регулювання в сфері автомобілебудування; II етап – «сталого розвитку» (кінець 20-х рр. - середина 60-х рр. ХХ ст.), для якого характерним є формування адміністративно-командної системи управління, прийняття численних та суперечливих за своїм змістом директив, які фіксували поступовий перехід від галузевого принципу державного управління до територіального й передбачали тотальне втручання держави в автомобілебудівну підгалузь; III етап – передреформаційний (60-80 рр. ХХ ст.) з пріоритетом економічних методів державного регулювання, розвитком автомобілебудівних підприємств по принципу самоокупності та нормативним закріпленням відповідних змін; IV етап – перехідний (кінець 80-х рр. - початок 90-х рр. ХХ ст.) із закладанням нових правових основ регулювання в сфері автомобілебудування України переважно у вигляді законодавчих актів; V етап – новітній (з 1993 року і до цього часу) із ярко вираженою політикою державного протекціонізму, докорінним реформуванням чинної законодавчої системи щодо підтримки і розвитку автомобілебудівної промисловості, запозиченням передового зарубіжного досвіду. У вітчизняній правовій доктрині періодизація адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування може бути максимально наближена до періодизації генезису адміністративно-правового регулювання у законодавстві, із урахуванням загальних тенденцій розвитку вітчизняної адміністративно-правової науки: I етап – (до 30-х рр. ХХ ст.) наукові роботи в основному присвячені висвітленню загальних засад державного регулювання промисловістю; II етап (до 60 рр. ХХ ст.) увага вчених-адміністративістів зосереджується на вивченні організаційної діяльності місцевих рад влади УРСР знову ж у тій сфері; III етап (60 – 90 рр. ХХ ст.) характеризується фрагментарним аналізом питань адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в контексті адміністративно-правового регулювання економікою, промисловістю, транспортом, промисловим будівництвом; IV етап (з 90 рр. ХХ ст. - до початку ХХІ ст.) фундаментальним підходом вчених-юристів до вивчення механізму адміністративно-правового регулювання економікою; V етап - сучасний – (з початку ХХІ ст. і до цього часу), якому притаманні оновлений погляд на сутність, призначення адміністративного права, поглиблене вивчення окремих проблемних питань адміністративно-правового регулювання промисловістю та транспортом, спеціалізація наукових досліджень, аналіз зарубіжного нормотворчого досвіду, пошук нових пріоритетів наукових досліджень, але і до цього часу відсутні комплексні наукові дослідження, присвячені безпосередньо адміністративно-правовому регулюванню у сфері автомобілебудування в Україні. 2. Проведені дослідження дозволяють констатувати, що на сьогоднішній день спостерігається поступовий перехід від державного управління до державного регулювання. Адміністративно-правове регулювання є частиною державного регулювання, і з точки зору уточнення правової термінології доцільним є застосування саме терміну адміністративно-правове регулювання у сфері автомобілебудування, оскільки він точно відображає той комплекс адміністративно-правових та інших відносин, які виникають у процесі організації та функціонування автомобілебудівної промисловості. Адміністративно-правове регулювання автомобілебудуванням - це впорядковуючий цілеспрямований вплив держави на суспільні відносини в сфері організації та функціонування автомобілебудівної промисловості, межі та сутність якого зумовлені міжгалузевим характером автомобілебудування, та який полягає в організації ефективної діяльності автомобілебудівної промисловості та контролю за її розвитком. 3. Автомобілебудування як об’єкт адміністративно-правового регулювання - це підгалузь машинобудування, до складу якої входять підприємства з виробництва легкових і вантажних автомобілів, автобусів, причепів, автонавантажувачів, мото- і вело- техніки, спеціальної автотехніки, а також супутніх комплектуючих виробів і запасних частин до них, що здійснюють систематичну виробничу, науково-дослідну господарську діяльність у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення, реалізацію та забезпечення автомобільними транспортними засобами суспільних та особистих потреб. Дефініцію слід закріпити або в Законі України «Про розвиток автомобільної промисловості України», замінивши нею термін «підприємство з виробництва автомобілів», який є обмеженим за змістом, не розкриває суттєвих рис автомобілебудування як підгалузі промисловості, як об’єкту адміністративно-правового регулювання, або, і це виглядає більш доречним, в новому Законі України «Про автомобілебудування», який буде визначати засади адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування. 4. Мету адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування можливо визначити як забезпечення ефективного функціонування автомобілебудівної промисловості та її сталий прогресивний розвиток шляхом вдосконалення чинного законодавства, в т.ч. шляхом систематизації нормативно-правових актів. 5. Завдання адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування: 1) адаптація до ринкових умов господарювання, формування ефективної конкурентоспроможної автомобілебудівної промисловості шляхом її державної підтримки; 2) створення необхідного підґрунтя для розвитку, стимулювання, інвестування вітчизняного автомобілебудування шляхом вдосконалення чинного законодавства; 3) забезпечення удосконалення автомобілебудівної продукції щодо міжнародних вимог з екології та технічної безпеки автотранспортних засобів. 6. Функціями адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування є прогнозування і моделювання, планування, координація, контроль та облік, інформаційне забезпечення, охорона навколишнього природного середовища від шкідливого впливу автомобільного транспорту, безпечне функціонування сучасного національного автомобіля, створення рівних умов для розвитку господарської діяльності автомобілебудівних підприємств. 7. Принципи адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування – це правила, основоположні ідеї, на підставі яких здійснюється ця діяльність. Такими принципами є: законність; демократизм; цілеспрямованість; ефективність; об'єктивність; розподіл влади; публічність; соціальна спрямованість; оптимізація регулюючого впливу; конкуренція; керованість; комплексність; контрольованість; єдиноначальність і колегіальність; централізація і децентралізація; плановість. 8. Форми адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування – це зовнішній вияв конкретних дій, які здійснюються органами державної влади для реалізації поставлених перед ними регулюючих завдань. До них відносяться правові форми: прийняття нормативних та індивідуальних (ненормативних, адміністративних) актів управління, укладання адміністративних договорів, здійснення юридично-значимих дій та неправові форми: проведення організаційних заходів, здійснення матеріально-технічних операцій. Метод адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування - це сукупність різноманітних способів, прийомів та засобів здійснення безпосереднього й цілеспрямованого впливу державних органів (посадових осіб) на підставі закріпленої за ними компетенції, у встановлених межах і відповідній формі на автомобілебудівну промисловість України. Такими є: адміністративні й економічні, методи прямого та непрямого впливу, контроль, нагляд, спостереження, аудит, переконання, примус. 9. Суб'єктами адміністративно-правового регулювання в сфері автомобілебудування є система спеціально утворених зовнішньо відокремлених органів державної влади, які взаємодіють між собою, між якими розподілені певні державно-владні повноваження щодо державного регулювання в автомобілебудівній промисловості. Доцільно виділяти інституційні (загальні) суб’єкти галузевої компетенції, спеціальні суб'єкти адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування і контролюючі органи. Окремо необхідно виділяти учасників адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування, які хоч і не наділені владними повноваженнями як суб’єкти адміністративно-правового регулювання, але беруть активну участь у виробленні пропозицій щодо розробки нових, внесення змін до діючих нормативно-правових актів в сфері вітчизняного автомобілебудування. 10. Основними тенденціями розвитку організаційно-правових засад адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в Україні є: а) гармонізація вітчизняного законодавства в сфері автомобілебудування з європейським та міжнародним законодавством, а саме з вимогами щодо технічного регулювання в сфері безпеки, екології транспортних засобів, предметів обладнання та частин до них; б) зміна змісту та меж державного впливу на автомобілебудівну промисловість; в) зміна форм та методів адміністративно-правового регулювання вітчизняним автомобілебудуванням. 11. З метою усунення прогалин у правовій регламентації та вдосконалення адміністративно-правового регулювання суспільних відносин у сфері автомобілебудування, доцільним вбачається прийняти новий Закон України «Про автомобілебудування», в Загальній частині якого закріпити термінологічний ряд: автомобілебудування, автомобілебудівне підприємство, автомобілебудівне підприємство з інвестиціями, а також визначити мету, принципи, форми, методи, функції систему суб’єктів, їх повноваження, компетенцію; у Спеціальній частині Закону зосередити норми, що регулюватимуть процедуру підтвердження відповідності нового автомобільного транспортного засобу вимогам щодо викидів автомобільної техніки, виробленої для обігу на території України. Адміністративно-деліктна частина Закону матиме відсилочний характер до КпАП України, в якому доцільно закріпити засади адміністративної відповідальності автомобілебудівних підприємств за випуск продукції, яка не відповідає вимогам технічної та екологічної безпеки. |