У дисертації досліджено та здійснено теоретичне узагальнення з метою нового розв’язання наукової проблеми щодо соціально-правової природи проституції, заходів протидії даному явищу та з’ясуванню можливих шляхів врегулювання проблеми шляхом застосуванням адміністративно-правових заходів. В результаті проведеного комплексного дослідження сформульовано концептуальні висновки та пропозиції, спрямовані на досягнення поставленої мети. 1. У різні періоди історії ставлення держави до проституції характеризується такими моделями законодавчого регулювання: законодавча заборона проституції; законодавче визнання проституції як явища (заняття проституцією не караються законом, покаранню підлягає сутенерство, втягнення та примушення до неї); проституція визнається професією чи видом діяльності. Спроби знищення проституції не змогли перешкодити її існуванню. Тому на даному етапі розвитку суспільства існування проституції неминуче і не залежить від державного устрою, форми правління, відносин власності, державної політики, рівня культури населення, існуючого кола моральних цінностей, прийнятих у суспільстві. 2. Головним критерієм загрози, що містить у собі проституція та переміщення з метою торгівлі жінками, є збіднення генофонду нації. Це зумовлено виїздом та насильницьким вивезенням молодих дівчат і дітей за межі України, що впливає на деморалізацію та деградацію молоді, дітонародження, розповсюдження епідемій венеричних захворювань. Існування цих явищ загрожує життєвим інтересам особи, нації і держави. Тому законодавство що передбачає санкції за насильницьку проституцію та торгівлю людьми має співвідноситися з законодавством про організовану злочинність і відповідними процесуальними нормами. 3. Вивчення правового поля проституції дозволило обґрунтувати пропозиції стратегічного розв’язання проблеми шляхом декриміналізації проституції. Запропоновано проект закону ”Про протидію насильницькій проституції та торгівлі людьми”, який виключає кримінальну відповідальність за заняття проституцією та посилює стратегію покарання за примушування до заняття проституцією та торгівлю людьми. Також пропонується прийняття низки нормативних актів з метою регламентації та правового регулювання суспільних відносин (створення системи, що ліцензує) у сфері надання сексуальних послуг (заняття проституцією). 4. Україна сьогодні не може на високому рівні надати соціальний захист кожному громадянину, тому необхідно звернути увагу на ліберальні підходи до захисту чоловіків і жінок які при сучасних економічних і соціальних умов змушені заробляти на життя, займаючись проституцією. Соціальний і моральний збиток, який заподіюють повії, не визначається продажем інтимних послуг. Визнання проституції як законної професії надасть особам, зайнятим у цій сфері, користуватися тими ж правами, що користуються всі громадяни. 5. Надана правова характеристика міжнародним документам та законодавству низки зарубіжних країн щодо правового регулювання проституції, уможливить розробити міжнародні норми і стандарти які можуть ґрунтуватися на принципах гуманізму, рівності, справедливості та будуть направлені на захист загальнолюдських цінностей – свободу, честь і гідність людини і громадянина. Також імплементувати міжнародні акти у національне законодавство та правозастосовну практику. Співпраця світового співтовариства з ліквідації соціальних та економічних проблем суспільства сприятиме зменшенню зростання показників насильницької проституції та торгівлі жінками. 6. Заходи, що застосовуються органами внутрішніх справ і іншими правоохоронними органами України у напрямі протидії трафіку, проституції та торгівлі людьми мають цілеспрямований, комплексний характер. Однак існує нагальна потреба об’єднання зусиль ряду державних органів, з метою спільної участі у протидії трафіку, проституції та торгівлі людьми загалом. Нині невідпрацьовано механізм ідентифікації потерпілих з метою надання допомоги останнім та членам родини з боку держави та впровадження фінансового забезпечення державних програм щодо запобігання насильницької проституції та торгівлі жінками у державному бюджеті. Певні програми протидії трафіку, проституції та торгівлі людьми потребують якісного оновлення, адже сьогодні вони вже є застарілими. 7. Визначено повноваження посадових осіб органів внутрішніх справ щодо застосування адміністративно-правових заходів у протидії проституції. З метою ефективної протидії проституції слід використовувати всю сукупність адміністративних засобів, форм регулювання суспільних відносин у відповідній сфері. Варто приділяти більшу увагу розробці типових планів дій з виявлення та припинення злочинів, пов’язаних з насильницькою проституцією. Гострота проблеми вимагає активного застосування у протидії проституції ефективних механізмів управління органами і підрозділами, створення дійових каналів обміну інформацією з іншими правоохоронними органами та міністерствами. 8. Удосконалення співробітництва має охоплювати насамперед інформаційно-аналітичну сферу. Необхідно створити нові міжнародні (доступні для поліцейських структур різних країн) інформаційно-пошукові й ідентифікаційні мережі комп’ютерних систем, засновані на мультимедійних технологіях, що припускають створення медіатек, які міститимуть відео- і аудіо-інформацію як про осіб, підозрюваних у злочинній діяльності, так і про жертв. Послідовна інформатизація діяльності органів внутрішніх справ, а саме, створення комп’ютерних телекомунікаційних поліцейських мереж обміну даними відкриє можливість встановлення робочих контактів не тільки між центральними, але й між регіональними, а в перспективі між місцевими поліцейськими органами різних держав світового співтовариства. | 