В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його застосування, теоретичного осмислення низки наукових праць у різних галузях знань, автором запропоновано нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні сутності та механізму адміністративно-правової охорони тваринного світу, ролі міліції у системі її суб’єктів, а також шляхів удосконалення нормативного закріплення та практичного використання її засобів. Дисертантом сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання. Основні з них такі. Тваринний світ як об’єкт правової охорони розглядається як елемент системи національної безпеки України, від рівня охорони якого залежить стабільність економічної та соціальної ситуації в державі. З огляду на це в країні постійно вживаються певні заходи, спрямовані на розвиток і вдосконалення національної системи охорони тваринного світу. Під правовою охороною тваринного світу розуміється система правових норм, спрямованих на регулювання діяльності державних та недержавних суб’єктів, пов’язаної із збереженням, раціональним використанням і відтворенням об’єктів тваринного світу, а також застосуванням санкцій до осіб, які не виконують вимог цих норм. У змісті правової охорони тваринного світу виділено такі галузеві види: міжнародно-правову; конституційно-правову; цивільно-правову; адміністративно-правову; кримінально-правову. З’ясовано сутність та особливості адміністративно-правової охорони тваринного світу, яка є частиною державного управління, до змісту якої входять найбільш принципові напрямки діяльності держави у сфері управління використанням і охороною природних ресурсів. Визначення системи адміністративно-правового регулювання охорони тваринного світу здійснено не з огляду на юридичні властивості нормативних актів, а через призму основних напрямків нормативного забезпечення даного виду природоохоронної діяльності. Адміністративно-правова охорона тваринного світу здійснюється через розгалужену систему нормативних актів, деякі з яких потребують уточнення. Оскільки адміністративно-правова охорона тваринного світу здійснюється значною кількістю суб’єктів, значну увагу приділено визначенню їх видів та повноважень. До них віднесено лише тих суб’єктів державної та недержавної діяльності, які підпадають під визначення „суб’єкти публічного управління”, – органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. До зазначеної категорії суб’єктів, на думку дисертанта, необхідно відносити також і Президента України, оскільки зміст та межі його повноважень дозволяють визнати його активним суб’єктом управлінської діяльності. Можливим є зарахування до кола суб’єктів публічного управління і невладних за характером своєї діяльності суб’єктів (наприклад, об’єднання громадян) у разі делегування їм державно-владних повноважень. Охарактеризовано дозвільно-ліцензійний порядок використання об’єктів тваринного світу, формою існування якого визнається адміністративна процедура. Обґрунтовано висновок, що порядок видачі дозволів (ліцензій) на використання об’єктів тваринного світу, з огляду на необхідність дотримання прав та законних інтересів учасників процедури, має бути удосконалено. З цією метою запропоновано детально визначати строки розгляду поданих для отримання дозволу (ліцензії) документів; чітко сформулювати підстави для відмови у видачі дозволу (ліцензії); окреслити права учасників адміністративної процедури, зокрема, на участь у розгляді та оцінці поданих ними документів; закріпити принципи, на яких має будуватися діяльність з видачі дозволів (ліцензій) на право використання об’єктів тваринного світу. Аналіз видів та особливостей використання адміністративно-правових засобів боротьби з порушеннями правил використання об’єктів тваринного світу засвідчив, що ці засоби є досить важливою „зброєю” природоохоронних органів. Однак, результативність цієї „зброї” залишає бажати кращого, бо її використанню перешкоджають деякі фактори правового та організаційного характеру. З метою підвищення ефективності адміністративно-правових засобів боротьби з порушеннями правил використання об’єктів тваринного світу запропоновано: по-перше, підвищити розмір штрафу за порушення правил використання об’єктів тваринного світу, оскільки існуючі розміри не відповідають рівню суспільної небезпеки порушень у даній сфері; по-друге, визнати юридичних осіб суб’єктами адміністративної відповідальності за порушення правил використання об’єктів тваринного світу; по-третє, розширити сферу застосування такого адміністративного стягнення як позбавлення спеціального права; по-четверте, активізувати роботу суб’єктів адміністративної юрисдикції, діяльність яких пов’язана з охороною тваринного світу, щодо виконання накладених адміністративних стягнень. Визначаючи завдання та повноваження міліції у сфері охорони тваринного світу, наголошено на існуванні певного парадоксу. Так, у Законі України „Про міліцію” про обов’язок захищати природне середовище йдеться лише у першій статті, в якій визначається поняття міліції. Разом з тим, незважаючи на існуючі проблеми щодо нормативного закріплення природоохоронних завдань міліції, остання, як і раніше, продовжує їх виконувати. Подібну ситуацію із нормативним закріпленням завдань міліції у сфері охорони природного середовища не можна визнати нормальною, у зв’язку з чим вона найближчим часом має бути змінена. Зазначається, що у практиці діяльності міліції у сфері охорони об’єктів тваринного світу залишаються невирішеними чимало проблем, пов’язаних з необхідністю уточнення їх функцій, форм діяльності у даній сфері, порядку взаємодії з представниками інших державних та недержавних органів (організацій), що беруть участь у природоохоронній діяльності. |
