Аналіз чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення наукових праць в різних галузях юриспруденції, практики діяльності митних та інших органів державної виконавчої влади, досвіду зарубіжних країн, дисертантом сформульовано ряд висновків і пропозицій, спрямованих на виконання наукового завдання щодо вирішення питання невідповідності практики адміністративно-юрисдикційної діяльності митних органів України і завдань, пов’язаних із виконанням ними правоохоронної функції. Найбільш суттєвими, на думку автора є такі висновки: В широкому розумінні адміністративний процес – це сукупність послідовних дій, врегульованих правовою нормою, які забезпечують певний порядок діяльності органу (посадової особи) виконавчої влади щодо застосування і реалізації адміністративно-правових норм. У вузькому розумінні адміністративний процес – це врегульована законом адміністративно-процесуальна діяльність суб'єктів адміністративної юрисдикції – уповноважених (компетентних) виконавчих органів (посадових осіб) – щодо застосування норм матеріального права під час розв'язання адміністративно-правової справи або під час розгляду справ про адміністративно-правові порушення (порушення митних правил).
Визначено, що адміністративний процес в сучасних умовах повинен бути зорієнтований не тільки на розгляд справ про правопорушення. Головним, на думку дисертанта, в адміністративному процесі є те, що він є гарантом реалізації громадянами і юридичними особами своїх статусів в адміністративній сфері, в тому числі і в сфері митних правовідносин. З цього випливає низка важливих висновків, що стосуються не тільки окремих питань, але й самих сутнісних принципів адміністративного права, проблематики адміністративного провадження в цілому. З’ясовано, що якісна сутність адміністративного процесу полягає в тому, що він є: по-перше, правомірним засобом реалізації громадянами і юридичними особами своїх статусів в адміністративній сфері взагалі та в митній сфері зокрема; по-друге, процесуальний статус громадянина виражається в тому, що він має встановлені процесуальні права та обов'язки і фактичну можливість реалізувати їх при розгляді і вирішенні індивідуальних як адміністративних справ в цілому, так і справ в митних правовідносинах; по-третє, громадянин може виступити ініціатором юрисдикційного процесу своїми відповідними діями (наприклад, поданням скарги), вимагати від органів і осіб, уповноважених вирішувати справу, ознайомлення з матеріалами справи, надавати докази, давати пояснення тощо.
4. Сформульовано нове визначення процесуальної стадії, під яким розуміється відносно відокремлена, відділена часом та логічно пов'язана сукупність процесуальних дій, спрямованих на досягнення певної мети та вирішення відповідних завдань конкретного адміністративного провадження, що здійснюється в митних правовідносинах, і характеризується певним колом суб'єктів та закріплюється в процесуальних актах. Адміністративну юрисдикцію розглянуто як частину діяльності щодо застосування норм права компетентними органами (посадовими особами) в сфері виконавчої влади, складовою якої є Державна митна служба України, що здійснюється в межах законодавчо закріплених адміністративно-юрисдикційних проваджень. Вважаємо, що зазначене поняття дозволяє включити в зміст адміністративно-юрисдикційної діяльності всю сукупність процесуальних дій, які здійснюються митними органами як до розгляду адміністративної справи, так і після її розгляду аж до прийняття рішення по ній. Сформульовано авторське поняття адміністративно-юрисдикційного провадження в митних органах, під яким розуміється розгляд адміністративно-правових спорів у встановленій законом адміністративно-процесуальній формі спеціально уповноваженими на те підрозділами (посадовими особами), які згідно з нормами митного законодавства здійснюють заходи, спрямовані на притягнення правопорушника до відповідальності і забезпечення виконання винесеної постанови. З’ясовано, що основними видами адміністративно-юрисдикційних проваджень в митних органах України є: провадження у справах про адміністративні порушення митних правил; дисциплінарне провадження; провадження за зверненнями громадян. Об’єднуючим фактором (ознакою) зазначених юрисдикційних проваджень є те, що вони розпочинаються після вчинення певного правопорушення (порушення митних правил чи службової дисципліни) або коли має місце спір про порушення певного права. Запропоновано власне поняття адміністративно-юрисдикційної діяльності митних органів, під якою необхідно розуміти самостійний вид державної, підзаконної, правозастосовчої та правоохоронної діяльності, що полягає у розгляді та вирішенні в передбаченому правовими актами порядку правових спорів з метою виконання завдань, покладених на Державну митну службу України. Розширено поняття підвідомчості, під якою в дисертаційному дослідженні розуміється віднесення конкретної справи, об’єктом якої є спір, про право до відання певного суб'єкта адміністративної юрисдикції, згідно з функціями і обсягом покладених на нього завдань у сфері митних правовідносин. Залежно від обсягу юрисдикційних повноважень посадових осіб митних органів поділено на три категорії: перша – це працівники, які причетні до виявлення митних (дисциплінарних) порушень, інших правових спорів – вони, в разі необхідності, здійснюють збір доказів по справі, але самостійно провадження не здійснюють навіть на першій його стадії (порушення справи); друга – це особи, які порушують справу, проводять адміністративне розслідування, але після цього передають її за підвідомчістю; третя – це посадові особи, які мають право розглядати справу та приймати по ній рішення. Запропоновано власне визначення поняття провадження у справах про адміністративні правопорушення, підвідомчі митним органам, під яким розуміється комплекс взаємозалежних і взаємообумовлених процесуальних дій, які спрямовані на вирішення питань про притягнення до адміністративної відповідальності і здійснюються спеціально уповноваженими посадовими особами у визначеній нормативно-правовими актами формі з метою захисту економічних інтересів держави, охорони прав і законних інтересів громадян. Для всебічного дотримання режиму законності пропонується сконцентрувати увагу не лише на гарантіях прав особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, але і на гарантіях, наданих особі (фізичній чи юридичній), якій правопорушенням заподіяно моральну, фізичну чи майнову шкоду, тобто потерпілому. Тому доцільно всі права потерпілого визначити в окремій статті Митного кодексу України. Це дозволить потерпілому, захищаючи свої права, бути активним учасником провадження у справах про адміністративні порушення митних правил. Запропоновано розширити перелік підстав та приводів порушення провадження у справах про адміністративні порушення митних правил в Митному кодексі України (ст.360). Єдиною фактичною підставою порушення провадження є наявність в діянні особи складу адміністративного проступку. Крім підстави для порушення справи про адміністративний проступок має бути ще й привід. Такими приводами в Митному кодексі України, слід, на думку дисертанта, визнати: звернення (письмові або усні) громадян; повідомлення посадових осіб органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій; повідомлення засобів масової інформації; повідомлення об’єднань громадян; безпосереднє виявлення проступку уповноваженою посадовою особою. Закріплення в Митному кодексі України звернення громадян як приводу до порушення провадження стане однією з гарантій того, що їх права будуть надійно захищені. Зроблено висновок про доцільність посилення загального значення процесуальних строків і відповідальності суб’єктів юрисдикції за їх дотримання. Як показує практика порушення того чи іншого строку (наприклад, строку розгляду справи) практично ніяких правових наслідків не тягне. Вважаємо, що недодержання встановленого строку розгляду справи має бути підставою для скасування постанови і закриття справи, інакше взагалі відпадає потреба в його регулюванні. Особливостями процесуальних норм, які регулюють дисциплінарне провадження в митних органах, дисертантом визначено такі: вони не кодифіковані; орієнтовані на простоту та оперативність дисциплінарного провадження; застосовуються лише до працівників митних органів; застосовуються посадовими особами, наділеними дисциплінарною владою в митних органах; застосовуються у зв'язку з порушенням службової дисципліни; результат застосування даних норм - накладення дисциплінарних стягнень. Зроблено висновки про доцільність доповнення статті 21 Дисциплінарного статуту митної служби України після слів “…митну службу України...” словами “за вчинення яких встановлено дисциплінарну відповідальність”, що дозволить однозначно трактувати поняття “порушення службової дисципліни”. З огляду на те, що юридична природа і сутність пропозицій, заяв і скарг різна, пропонується запровадити в митних органах їх роздільну реєстрацію. Запровадження такого порядку багато в чому полегшило б роботу з вивчення і аналізу цих видів звернень, а також контролю за законністю їх розгляду і вирішення. Розділ XVIII Митного кодексу України називається ”Порушення митних правил і відповідальність за них. Відповідальність осіб, які беруть участь у провадженні в справах про порушення митних правил”. Разом з тим у зазначеному розділі відсутня стаття яка б регламентувала відповідальність осіб, які беруть участь у провадженні в справах про порушення митних правил. Враховуючи викладене пропонується доповнити Митний кодекс України статтею 365-1 ” Відповідальність осіб, які беруть участь у провадженні в справах про порушення митних правил”. При цьому, виключити із назви розділу XVIII слова ” Відповідальність осіб, які беруть участь у провадженні в справах про порушення митних правил” та доповнити ними назву розділу XIX. З метою уніфікації та спеціалізації кодифікованого адміністративного та митного законодавства – розділи XVIII ”Порушення митних правил і відповідальність за них. Відповідальність осіб, які беруть участь у провадженні в справах про порушення митних правил” та XIX “Провадження у справах про порушення митних правил” виключити з Митного кодексу України та доповнити ними проект Кодексу України про адміністративні проступки. Ця позиція базується на поглядах на цю проблему науковців, працівників митної служби та висновках дисертанта.
|