Проведене дослідження дозволило автору чітко сформулювати визначення поняття адміністративної процедури з усіма наслідками її застосування, а також встановити ряд пропозицій, спрямованих на удосконалення адміністративно-процедурної діяльності адміністративних органів, що становлять зміст дисертації. 1. Сформульовано поняття адміністративної процедури, під якою розуміють встановлений законом порядок розгляду та розв’язання індивідуальних адміністративних справ органом виконавчої влади і місцевого самоврядування, який закінчується прийняттям адміністративного акта або укладанням адміністративного договору. 2. Запропоновано звернути увагу на поділ адміністративної процедури на формальну і неформальну, які відрізняються порядком їх реалізації, безвідносно до окремих категорій справ. У аспекті викладеного, враховуючи постулати доктрини публічної адміністрації, також запропоновано інтенсифікувати використання адміністративних договорів у реалізації втручальних процедур, що мають правообмежуючий характер. 3. Сутність адміністративно-процедурного регулювання відносин полягає у правильному використанні принципів, які є фундаментом правозастосовчої діяльності адміністративних органів, в цьому сенсі, автор звертає особливу увагу на актуальність правильного формулювання принципів, адже їх чіткість та послідовність визначення віддзеркалюються на ефективності практичної діяльності адміністративних органів. 4. Проведено класифікацію принципів адміністративно-процедурної діяльності на загальноправові, до яких відносить: принцип верховенства права; принцип законності; принцип рівності учасників адміністративної процедури; принцип публічності та галузеві: принцип ефективності, неупередженості, оперативності, гарантованого правового захисту. До галузевих автор також відносить та окремо розглядає принципи, визначені Резолюцією (77) 31 про захист особи відносно актів адміністративних органів, яка прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи від 28 вересня 1977 року, а саме: право бути вислуханою; доступ до інформації; допомога і представництво; виклад мотивів; зазначення засобів правового захисту. 5. Під адміністративним розсудом слід розуміти правозастосовчу (адміністративно-процедурну) діяльність адміністративного органу щодо використання можливого варіанта поведінки, визначеного законом, на власний розсуд при вирішенні поставлених перед ним завдань, спираючись при цьому на принципи, що забезпечують їх діяльність. 6. Українське законодавство не має науково-теоретичного та емпіричного матеріалу щодо формування власної системи принципів використання адміністративного розсуду, з огляду на це постає проблема, вакуум якої запропоновано заповнити принципами, що визначені в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 11 березня 1980 року № R (80)2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами. 7. Запропоновано сформулювати статтю закону, якою регулюється порядок визначення процедурних строків розгляду справ, у спрощеному порядку. Таким чином: у випадку спрощеного розгляду справи строки скорочуються удвічі, але у разі недостачі часу розгляд справи продовжується на необхідний термін, що визначається на розсуд адміністративного органу, але, за будь-яких умов, справа має бути розглянута у розумний час. 8. Визначено перспективні напрямки використання адміністративного розсуду в адміністративно-процедурній діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, які стосуються практики неформальних процедур, застосування адміністративних (публічно-правових) договорів, інституту слухання, процедурних строків та загальноправового значення вказаного інституту як гнучкого механізму впливу на відносини управлінської системи. | 