У дисертаційній роботі вирішено актуальне завдання щодо наукового обґрунтування моделі процесу адаптації державних службовців до професійної діяльності. Одержані в процесі роботи результати підтверджують гіпотезу дисертаційного дослідження, а основні теоретичні та науково-практичні висновки й узагальнення, що отримані в ході проведеного дослідження, зводяться до таких: 1. У результаті проведеного аналізу стану дослідження проблем адаптації державних службовців до професійної діяльності у вітчизняній та зарубіжної літератури було виявлено, що професійна діяльність виступала об’єктом багатьох наукових досліджень, які характеризують різні аспекти професійної діяльності: професійну комунікативність, професійну ментальність, професійно-мовленнєву комунікацію, професійно-значущі якості та ін. Проте немає ґрунтовних досліджень проблеми адаптації державних службовців до професійної діяльності. Відсутня цілісна система адаптації державних службовців до професійної діяльності в системі державної служби України; 2. З урахуванням специфіки державної служби автором було визначено сутність поняття «адаптація державного службовця до професійної діяльності» як перманентного процесу взаємного пристосування, корекції інтересів, сподівань та вимог службовця і умов професійної діяльності на державній службі, внаслідок чого відбувається розвиток і збагачення як державного службовця, так і державної служби в цілому. 3. Розкрито критеріально-методологічні засади проведення діагностики адаптованості державних службовців до професійної діяльності і сформовано відповідну дескриптивну модель адаптації, що містить у собі такі елементи: види адаптації (міжособистісна, групова, професійно-управлінська, організаційно-комунікативна адаптація), суб’єктивний, об’єктивний та інтегральний критерії, за якими можна охарактеризувати адаптованість державних службовців відповідно до даних видів, показники адаптованості до кожного виду адаптації та банк методик визначення показників адаптованості державних службовців до професійної діяльності; 4. За результатами діагностики адаптованості державного службовця до професійної діяльності, встановлено, що у державних службовців усіх вікових груп переважає достатній і частково адаптивний рівні адаптованості. Причому спостерігається тенденція зміни рівня адаптованості на частково адаптивний зі збільшенням віку державного службовця. Водночас відзначається закономірність у зменшенні кількості державних службовців, старших за віком, що мають оптимальний, достатній і дезадаптивний рівні. Характер процесу адаптації державних службовців до професійної діяльності змінюється у зв’язку з тим, що службовці з віком прагнуть в цілому відповідати прийнятим нормам і стандартам без додавання особливих зусиль на особистісне і професійне самовдосконалення і самоствердження; 5. Під час пілотного дослідження процесу адаптації державних службовців до професійної діяльності автором виявлено фактори, що впливають на ефективність процесу адаптації: вік, стать, досвід, спеціальна професійна підготовка, професійна компетентність, організаційна культура, активність працівників і здатність до саморозвитку. У процесі дослідження цілком підтвердилося припущення, що висока професійна компетентність сама по собі є сильним мотивуючим фактором в оптимальному розвитку процесу адаптації. Крім того, доведено, що розвиток адаптації до професійної діяльності на державній службі проходить більш ефективно за умови попередньої підготовки (перепідготовки) державних службовців, що означає оволодіння визначеним рівнем знань, умінь, навичок, необхідних для діяльності на державній службі; 6. На підставі аналізу результатів констатувального експерименту автором встановлено причини та наслідки адаптаційних ускладнень: недостатній рівень професіоналізму, який обумовлює низьку успішність професійної діяльності; напруженість у міжособистісних відносинах, наявність серйозних неузгоджених особистісних і колективних цінностей; неспроможність до самоконтролю; невпевненість у ситуаціях лідирування в групах, а також у стосунках із підлеглими та керівниками; низький рівень здатності до конструктивного подолання нестандартних труднощів; неадекватна самооцінка; несамостійність. Усі ці недоліки можна перебороти організаційними або психологічними методами. Позитивним результатом цього є повна адаптованість державного службовця, професійне зростання, негативним – дезадаптованість. 7. Запропоновано комплексну модель процесу адаптації державних службовців до професійної діяльності, що враховує специфіку державної служби і детермінанти адаптаційних ускладнень, включає дескриптивну модель адаптації, яка дозволяє визначити рівень адаптованості державних службовців до професійної діяльності, за результатами чого обираються засоби його підвищення, формулюються рекомендації щодо створення умов для ефективної адаптації, що забезпечує постійне підвищення рівня організаційної культури як стратегічного засобу адаптаційного процесу; 8. З метою забезпечення ефективної адаптації в органах державної влади внесено практичні рекомендації щодо створення умов реалізації комплексної моделі процесу адаптації державних службовців до професійної діяльності. Запропоновано нормативно регламентувати створення психологічної служби, основними функціями якої має бути: здійснення діагностики процесу адаптації до професійної діяльності на державній службі, розвитку творчого потенціалу державних службовців і використання наявних здібностей; координація зусиль і взаємодія психологічної служби зі структурами, які забезпечують державну службу кадрами; формування високого рівня організаційної культури державних службовців, важливим компонентом якої є їх адаптаційна активність і підготовленість до продуктивного саморозвитку і саморегуляції; залучення кожного службовця в процес безперервної професіоналізації; удосконалення механізмів професійного зростання державних службовців. |
